Департамент освіти і науки

Хмельницька обласна державна адміністрація

Юннатівському руху в Україні – 95 !  
ПЕДАГОГИ-НАТУРАЛІСТИ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ: Федір Степанович Бацура – педагог-новатор, знаменитий ентузіаст юннатівського руху в Україні

Вересень 3, 2020 Юнатам-95 67 переглядів

Федір Степанович Бацура народився 5 травня 1913 року в селі Вільховець Новоушицького повіту Подільської губернії (нині – Новоушицький район Хмельницької області). Ще з дитячих років він захоплювався різноманіттям природи рідного краю, а батьки привчали його до сумлінної хліборобської праці.

П ісля закінчення Вільховецької школи (7 класів) в 1930 році сімнадцятилітній юнак розпочав трудову діяльність вчителем молодших класів, а згодом йому уже довірили викладати природничі дисципліни у сільських школах сусіднього Муровано-Куриловецького району Вінницької області (села Вербовець, Березова та Погоріла), де своїм педагогічним талантом, любов’ю до природи й умінням навчати дітей, непересічними організаторськими здібностями і сумлінною творчою працею здобув довір’я і повагу у колег, батьків та місцевого керівництва наросвіти.

Молодий учитель запам’ятався колегам і учням ще й своєю чуйністю та людяністю під час жахливого голоду, коли більшовицькі хлібозаготовачі витрусили в місцевих селян все до останньої зернини, але не зуміли конфіскувати у школі насіннєвий фонд дослідних ділянок, урожай з яких він припас на майбутнє і зумів приховати від тих горе-активістів. Цим життєдайним насінням таємно від комуністичної влади Федір Степанович рятував від голодної смерті своїх знесилених учнів і колег, насипаючи їм безцінні зерна в кишені, або даючи качани кукурудзи, щоб заховали під дитячі сорочки і несли додому, з єдиним до них проханням – з’їсти і нікому про це не розповідати.

З годом, коли жах сталінського голодомору минув, і люди у селі стали довірливіше говорити поміж собою, виявилось, що відчайдушний молодий педагог таким чином рятував багатьох дітей і своїх колег від неминучої голодної смерті, ризикуючи сам потрапити до рук запопадливих сатрапів і бути жорстоко покараним. Та його ніхто не видав! Промовистим є той факт, що пiд час пiдготовки цього iнформацiйного матерiалу, старожили сiл, де трудився в юнi роки Федiр Степанович, добре запам’ятали його як гарного педагога-натуралiста i згадували у своїх розповiдях про його учительську діяльність з почуттям глибокої поваги.

Працюючи в сільських школах Вінниччини, він одночасно навчався спочатку в Бердичівській педшколі, а згодом – у Кам’янець-Подільському вчительському інституті, але завершити освіту і отримати диплом не встиг, бо на випускні іспити у вузі припав початок Великої Вітчизняної війни.

Через важку хворобу, перенесену у довоєнні роки, в Червону армію його не мобілізували і участі в бойових діях він не брав, але, ризикуючи життям, вдома змайстрував радіоприймач, писав та поширював листівки і повідомляв фронтові новини «Совінформбюро» односельчанам та євреям, ув’язненим у новоушицькому гетто. Разом з матір’ю таємно допомагав їжею односельчанам-в’язням гетто у селі Калюс, що знаходилось поблизу Дністра, де ледь не потрапив під кулі місцевих поліцаїв і чудом врятувався від розстрілу. Та його ніхто не зрадив, не спокусився на німецькі гроші і не видав поліцаям та нацистам на розправу!

Після вигнання фашистських окупантів з Поділля він знову продовжував педагогічну працю на Вінничині в Муровано-Куриловецькому районі, де в 1944-1947 роках в умовах голоду і злиднів навчав школярів біології та очолював школу в селі Погоріла (нині Дружба) аж до повернення у рідне село.

В 1947-1975 роках Федір Степанович працював учителем біології Вільховецької середньої школи Новоушицького району Хмельницької області, де сповна розкрився його творчий педагогічний і науковий талант, вчительський хист. Тут прийшли до нього й авторитет та визнання на республіканському і всесоюзному рівні, які були здобуті самовідданою та плідною працею.

Він був педагогом-новатором, який сповідував комплексний підхід у навчанні й вихованні дітей. Будучи гармонійно розвинутим, посилено займаючись самоосвітою, творчо застосовуючи спадщину відомих педагогів, створив свою власну ексклюзивну модель викладання біології в середній школі, що забезпечувала глибоке засвоєння учнями знань під час уроку, формування в них почуття любові до природи рідного краю, розвиток умінь і практичних навичок вирощування рослин та догляду за ними.

С уть її полягала у різноманітті форм викладання матеріалу на уроках для активізації пізнавальної діяльності, використанні чисельної наочності, виготовленої власноруч та разом із учнями, запровадженні рейтингового методу оцінювання знань під час уроку і системи бонусів за позакласну роботу, створенні умов для практичної самостійної діяльності учнів та використанні комплексу додаткових заходів для засвоєння набутого знання, практичних навичок і умінь в урочний та позаурочний час.

Значне місце відводилося й самооцінюванню і усвідомленню кожним учнем реального рівня своїх знань. Всі учні намагались вірно оцінити свої успіхи за урок.

Кожну відповідь відмінників на уроці біології, а особливо, коли з учительських вуст ще й звучало: «Слава праці!», усі, хто за необачний прояв ледарства до навчання й знань тимчасово посіли місце за партою «двійочників», негайно вшановували її вставанням і чемно та уважно слухали відповіді кожного відмінника стоячи та ще й під посмішки своїх однокласників. Це не лише стимулювало усіх учнів до знань, а й розвивало у них почуття гідності та необхідності сумлінно навчатись, щоб бути серед кращих.

Федір Степанович був дуже винахідливий і завжди знаходив багато різноманітних і радикальних методів педагогічного впливу та дієвих моральних стимулів, які використовував для засвоєння знань і покращення успішності своїх учнів та досягнення ефективності їх виховання.

З авдяки його ентузіазму, таланту художника, захопленню фото- і радіосправою та майстерному володінню різними інструментами, для навчання та позакласної роботи в школі був створений перший на Хмельниччині зразковий біологічний кабінет, гурток юних натуралістів з різними секціями, функціонувала теплиця і парники, де діти вирощували розсаду овочів, квітів і ранню городину. Була й шкільна міні-ферма з утримання хутрових звірів, крільчатник, пасіка, різноманітні дослідні ділянки. На двогектарній площі розміщувався сад, польова, овочева і кормова сівозміни, виноградник та ягідник, де учні під керівництвом учителя навчалися агротехніки вирощування плодово-ягідних, зернових і технічних культур та закладали наукові експерименти за завданнями науковців.

К ожного п’ятикласника Федір Степанович наділяв персональною ділянкою землі, на якій той щорічно, аж до закінчення школи, висаджував та ретельно доглядав різні рослини, досліджував і експериментував під його пильним керівництвом та привчався до землеробської праці.

Уся площа шкільної навчально-дослідної ділянки була завжди у відмінному стані, адже він домагався, щоб юні дослідники завжди сумлінно працювали на землі, старалися доглядати кожну рослинку і збирати гарний урожай. Будь-які прояви ледарства окремих учнів негайно «лікувались» грізним поглядом та переконливим суворим, або дотепним словом Федора Степановича, що закарбовувалось у їхній юній пам’яті на все життя. У нього було цілковите взаєморозуміння зі школярами і їх батьками, адже ті дуже добре його знали і як колишні учні мали до нього велику повагу, довір’я і в усій його творчій педагогічній діяльності завжди підтримували.

На шкільній території в дендропарку, створеному за ініціативою Ф.С.Бацури, діти вчилися елементам ландшафтного дизайну і займалися інтродукцією рослин. Виробнича практика учнів продовжувалася на полях і тваринницьких фермах місцевого сільгосппідприємства – колгоспу ім. С.М.Кірова.

Вільховецька середня школа потопала в квітучих садах, зелені газонів, декоративних кущів і дерев дендраропарку та пахучих барвистих квітах, висаджених і доглянутих дбайливими руками школярів та їх Учителя.

Він завжди дбав про здоров’я дітей. В теплу пору року значну частину уроків і позакласної роботи проводив на свіжому повітрі в обладнаних лавами «зелених класах» під великим розлогим каштаном, який заглядав своїм гіллям та листям у вікна кабінету біології, або ж на галявині, оточеній високими деревами і великими декоративними кущами дендропарку, що межував з дослідними ділянками.

Раціонально поєднуючи уроки біології з гуртковою юннатівською роботою та творчою працею на навчально-дослідних ділянках, Ф.С. Бацура домагався високих результатів навчання й виховання школярів, завдяки чому здобув визнання серед колег краю і став носієм передового педагогічного досвіду, до якого з різних шкіл Хмельниччини їхали вчитись учителі біології та педагоги-ентузіасти юннатівської роботи. Ще на початку 50-х років він став визнаним лідером юннатівського руху в Україні – 450 юних мічурінців у рідній Вільховецькій школі в 1952-1953 навчальному році він учив творчо досліджувати й експериментувати, виховував і привчав до сумлінної та високорезультативної землеробської праці.

Дитяча дослідницько-експериментальна робота і сільськогосподарська праця на шкільних дослідних ділянках були важливим складовим елементом, задуманої й організованої ним у ті роки в школі, надзвичайно ефективної та дієвої системи трудового виховання і профорієнтації школярів.

Р еспубліканська і Хмельницька обласна станції юннатів підтримували його подвижницьку науково-педагогічну творчість та ентузіазм натураліста, з яким він реалізовував задумані ідеї, стимулювали і ставили його у приклад іншим колегам.

У серпні 1955 року під час Республіканського зльоту юннатів України та виставки дитячих робіт з біології в м. Києві Федір Степанович, його учениця Галина Мацюк і гурток юних натуралістів, представляючи юннатів Хмельниччини, за досягнуті здобутки у праці були нагороджені Почесними грамотами Міністерства освіти УРСР та ЦК ЛКСМ України. Його учні, юннати гуртка і він особисто неодноразово нагороджувались грамотами та цінними подарунками зі столиці.

Вихованці шкільного гуртка юних натуралістів зі своїм керівником Ф.С.Бацурою, представляючи юннатів України, були учасниками Всесоюзної виставки досягнень народного господарства у Москві, де їх працю гідно оцінили і нагородили золотими медалями ВДНГ СРСР за високі досягнення в агротехніці вирощування і створенні нових гібридів зернових культур. Дві золотих і одну велику золоту медалі Всесоюзної ВДНГ він мав серед своїх нагород.

Завдяки Федору Степановичу і його невтомній подвижницькій праці, Вільховецька середня школа тривалий час була базовою для проведення обласних і регіональних семінарів та нарад з вивчення сучасних методів викладання біологічних дисциплін і організації юннатівської роботи.

В ін як передовий учитель часто ділився набутим досвідом роботи з колегами під час різноманітних педагогічних заходів, а його доповідь «Активізація навчального процесу на уроках біології» на VІІ обласних педагогічних читаннях в 1960 році була визнана в числі найкращих і Хмельницький обласний відділ народної освіти та Інститут удосконалення вчителів опублікували її як статтю у збірці «З досвіду роботи вчителів шкіл області». У ній висвітлювався досвід роботи дев’яти кращих вчителів Хмельниччини по удосконаленню методів навчання та піднесенню ефективності уроку у світлі вимог Закону про перебудову системи народної освіти.

Непересічні здобутки та досвід його учительської праці у ті роки широко пропагувались педагогічною пресою і освітянським керівництвом на Хмельниччині, в Україні та на всесоюзному рівні.

Ф .С. Бацура плідно займався науковою діяльністю. У вересні 1959 року колегія Міністерства освіти УРСР затвердила його науковим кореспондентом Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР. Він був автором низки наукових статей з проблем викладання біології, учасником багатьох наукових і науково-практичних конференцій, засідань секції біологічних наук НДІ педагогіки. В 1961 році доповідь Федора Степановича на республіканських педагогічних читаннях у Тернополі була визнана найкращою і відзначена першою премією.

В 1964 році видавництво «Радянська школа» у харківській друкарні опублікувало його монографію «Метод бесіди як засіб активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках ботаніки» загальним тиражем 4,5 тис. примірників, котру й нині можна зустріти у бібліотеках навчальних закладів України, а її оцифрований варіант є на сайті Національного ЕНЦУМ в електронній бібліотеці.

У молоді роки Федір Степанович мріяв стати науковцем, адже мав до цього неабиякі здібності й хист. Поряд з учителюванням він писав кандидатську дисертацію, яку не зміг захистити й отримати науковий ступінь, бо окрім простої інститутської довідки не мав документа про повну вищу освіту, адже війна та голодні і злиденні післявоєнні роки перервали навчання і в ін, батько трьох дітей, щоденно присвячуючи себе роботі у школі, не зміг знайти вільний час для закінчення вузу й так і не встиг отримати інститутського диплому.

Ф.С. Бацура відзначався надзвичайно високою працездатністю, тривалий час працював без відпусток і вихідних. Школа була для нього змістом життя і заради неї та її учнів він усвідомлено йшов на самопожертви, хоч би як пафосно це не звучало сьогодні. Прагнучи залишатись учителем біології і повноцінно займатись улюбленою справою, він знаходив мотиви і усвідомлено уникав членства в КПРС з її мізерною квотою для інтелігенції та управлінської кар’єри. Його тверда життєва позиція сприймалася з розумінням і повагою, а самовіддана й плідна учительська праця заслужено шанувалась дорослими і юними земляками, колегами у школі і регіоні та освітянськими керівниками різних рівнів.

П ро високий тривалий авторитет Ф.С. Бацури свідчить той факт, що педагоги Хмельниччини двічі обирали його делегатом з’їздів вчителів – республіканського (1959) і всесоюзного (1968). На з’їзді вчителів України він виступав з доповіддю про роботу педагогічних колективів освітніх закладів Поділля. Неодноразово представляв свої здобутки і педагогів-натуралістів Хмельниччини на всеукраїнських та всесоюзних юннатівських форумах, де їх гідно оцінювали колеги, керівники партійних і радянських органів.

За видатну діяльність в області розвитку народної освіти Президія Верховної Ради УРСР в 1956 році присвоїла Ф.С. Бацурі звання Заслуженого вчителя школи Української РСР, а за особливі заслуги у навчанні і вихованні підростаючого покоління Указом Президії Верховної Ради СРСР в 1960 році він був удостоєний найвищої у той час державної відзнаки Радянського Союзу – ордена Леніна. Було на його рахунку ще багато й інших державних і галузевих нагород.

Нагороджений Федір Степанович також дуже поважною серед освітян галузевою відзнакою – медаллю імені А.С. Макаренка. Але найвищою нагородою для нього були його учні зі знаннями і школою життя, отриманими від Учителя, які з року в рік та покоління за поколінням училися у Ф.С. Бацури, виходили за поріг рідної школи і назавжди зберігали у своїх серцях та пам’яті все те, чого зуміли у нього навчитись.

Багатьом учням він прищепив любов до природи, медицини, біології, педагогіки, сільського господарства і творчої праці, навчив їх цілеспрямовано досліджувати й експериментувати, виховав у них почуття обов’язку і відповідальності за доручену або довірену їм справу. Завдяки багаторічній кропіткій праці Федора Степановича і багатьох його колег-сподвижників протягом 60-70-х років у Вільховецькій середній школі була створена добротна навчально-матеріальна база, котра забезпечувала отримання учнями ґрунтовних якісних знань і навичок праці в рослинництві, садівництві, тваринництві, механізації та дослідницько-експериментальній діяльності, їх професійну орієнтацію, усвідомлений вибір і наполегливе здобуття, обраних ними аграрних, робітничих, інженерно-технічних, науково-педагогічних та інших професій.

В числі його вихованців – Франц Болеславович Ліпінський, який закінчив Московську сільськогосподарську академію, став доктором сільськогосподарських наук і викладачем цього вузу та Владлен Миколайович Тоцький – доктор біологічних наук, професор Одеського національного університету, Дробик Є.М., Власова В.П., Чайка Г.К., Войтенко С.В., які трудилися вчителями біології, Климчук В.В., який в червні 1992 року став керівником Хмельницької обласної станції юннатів, реорганізованої того ж року в обласний еколого-натуралістичний центр учнівської молоді і 28 років поспіль очолив юннатівський рух Хмельниччини, а ще багато-багато інших вихованців, щиро вдячних своєму Учителю за його школу праці і життя.

Значною мірою його праці і науково-педагогічній спадщині зобов’язані й творці книги «Юннати Хмельниччини», що витримала два видання, приурочені ювілеям юннатівського руху в 2000 та 2010 роках. Книга увічнила для педагогів та школярів області й України ім’я і справи уславленого Учителя, його сподвижників – учителів біології та тисяч школярів-активістів юннатівської роботи різних поколінь нашого краю.

Ф.С. Бацура разом з дружиною виховав трьох дітей. Старший син Леонід (13.09.1937 – 30.10.1995 рр.) пов’язав свою трудову діяльність з радіотехнікою, а донька Євгенія (09.03.1939 – 15.04.2012 рр.) присвятила своє життя збереженню здоров’я дітей, працюючи у школі-інтернаті на Одещині. Молодший син Олександр (25.01.1950р.н.) зі своєю дружиною продовжив династію біологів і реалізував мрію свого батька: працював у Чернівецькому державному університеті ім. Юрія Федьковича та науково-дослідному інституті, став кандидатом біологічних наук і автором ряду наукових праць в галузі біології та сільського господарства.

Сьогодні ім’я Федора Степановича Бацури і його плідна праця добре знані й шануються в освітянському середовищі нашого регіону та України, а його монографію «Метод бесіди як засіб активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках ботаніки» в липні 2013 року надруковано для вчителів біології повторно в ознаменування 100-ліття від дня народження Учителя, а згодом оцифровано і розміщено для вільного доступу в мережі Інтернет.

Його життя і творчу працю колеги й вихованці називали і називають нині педагогічним подвигом, порівнюючи непересічні здобутки у навчанні і вихованні підростаючого покоління, на перший погляд, рядового безпартійного сільського учителя біології та ентузіаста юннатівської дослідницько-експериментальної роботи зі здобутками уславлених педагогів тієї епохи А.С.Макаренка та В.О.Сухомлинського, які були керівниками навчальних закладів і ідеологами комуністичного виховання радянських дітей та мали потужну підтримку державних і партійних органів.

Ф.С. Бацура жив і трудився в епоху будівництва комунізму в СРСР, коли мільйони радянських людей у селах і містах прагнули до кращого, заможнішого й щасливішого життя, щиро вірили компартійним ідеям та вождям і сподівались, що своєю добросовісною та ударною працею наближають неминучу перемогу Країни Рад і світового пролетаріату над капіталізмом та світле майбутнє для всього людства.

Він чи не єдиний з широковідомих уродженців рідного села Вільховець, який всі зусилля й Богом даний йому талант сповна присвятив народній освіті і рідному краю, де народився, самовіддано і наполегливо трудився заради дітей та прожив своє життя достойно у заслуженій пошані в односельчан і колег, творив і ростив юних хліборобів – майбутніх господарів землі, виховував достойних людей.

Земний шлях знаменитого педагога-новатора і ентузіаста юннатівської роботи, котрий служив і залишається служити гідним прикладом для інших освітян, завершився 31 березня 1982 року в рідному селі, але славне ім’я Федора Степановича Бацури і світла пам’ять про його невмирущу подвижницьку учительську працю у Вільховецькій середній школі з покоління у покоління свято бережуться і будуть берегтися односельчанами, родиною, колегами, учнями і послідовниками, які сподіваються на продовження його справи.

С имволічно, що у червні 2013 року під час Всеукраїнського педагогічного практикуму керівників обласних еколого-натуралістичних закладів «Світ творчості» в місті Тернополі, де ще півстоліття тому у 1961 році Ф.С. Бацура ділився з колегами своїми ідеями та досвідом і здобув першу премію на республіканських педагогічних читаннях, його новаторська науково-педагогічна праця та вражаючі результати її раціональної технології знову стали в епіцентрі уваги і однією із найактуальніших тем цього важливого форуму натуралістів країни, де зайняли гідне місце поряд з іншими педагогічними новаціями, найсучаснішими та інноваційними особистісно-орієнтованими освітніми технологіями ХХІ століття.

5 травня 2013 року в ознаменування 100-ліття від дня народження знаменитого Учителя, його учнями було організовано регіональну науково-практичну конференцію і запропоновано увічнити його ім’я в назві школи. Ця подія та непересічні творчі здобутки його праці тоді широко висвітлювались у національних та регіональних електронних і друкованих засобах масової інформації. На честь ювілею Ф.С. Бацури Хмельницький ОЕНЦУМ видав у 3-х примірниках великий ювілейний альбом із його світлинами й описом творчого шляху, а свої змістовні відгуки-побажання в альбомі власноруч записали Президент НАПН України В.Г. Кремень, директор Національного ЕНЦУМ В.В. Вербицький, колишні очільники народної освіти Хмельниччини – В.М. Шайного, Г.І. Степанець та В.І. Войтенко, які у свій час особисто добре знали й запам’ятали його, як знаменитого педагога-натураліста. Див. альбом у цифровому форматі на сайті Національного ЕНЦУМ за посиланням: https://drive.google.com/file/d/0B6nl_pqnifGQQTNhXzZGcTB2MTg/view.

І дею присвоєння Вільховецькій ЗОШ І-ІІІ ст. імені Федора Степановича Бацури, поряд із жителями його рідного села, підтримали столичні науковці, президія Національної академії педагогічних наук України, дирекція Інституту педагогіки НАПНУ і дирекція Національного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді Міністерства освіти і науки України та їх науково-педагогічні колективи, керівництво Хмельницької обласної і Новоушицької районної рад, дирекція Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Хмельницької облдержадміністрації, Хмельницький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти та обком профспілки працівників освіти і науки Федерації профспілок України, обласна рада ветеранських організацій України, керівники та працівники ряду обласних освітянських установ і педагогічні колективи навчальних закладів Хмельниччини.

1 вересня 2013 року у Вільховецькій ЗОШ І-ІІІ ст. в присутності школярів, сільської громади і когорти поважних гостей було урочисто відкрито меморіальну дошку, нову іменну шкільну вивіску й презентовано учням та вчителям школи ювілейний альбом, присвячені знаменитому Учителю – педагогу-натуралісту Федору Степановичу Бацурі, а школа з повагою стала носити його славне ім’я.

Сьогодні великий, красивий портрет Ф.С.Бацури зі змістовним інформаційним матеріалом про нього прикрашає хол школи, а її учні добре знають про його учительську діяльність та здобутки творчої праці.

За матеріалами Хмельницького ОЕНЦУМ.